Попросив у Бога допомоги — отримав порятунок

Вікторія та її родина виїхали з Києва 24 лютого, коли почули перші звуки вибухів бомб. Вони з чоловіком зібрали валізу та коляску та сіли в машину з дітьми. І ось почалася подорож на захід України. У них було лише півбака бензину. Якраз вистачить, щоб дістатися до наступної Житомирської області. Але, на щастя, пізно ввечері вони знайшли ще бензин і продовжили шлях.

«Їхали дуже повільно – тисячі машин виїхали з Києва і намагалися їхати на захід», – розповідає Вікторія. Спочатку вони намагалися перетнути польський кордон, але прикордонник не пропустив її чоловіка, хоча той мав дозвіл на виїзд з України. 9 березня вони дійшли до Ужгорода і перетнули кордон зі Словаччиною. «Всю дорогу ми просили у Бога допомоги, бо було дуже страшно, особливо з маленькою дитиною на руках», – згадує Вікторія.

Вони швидко перетнули кордон зі Словаччиною. Це зайняло не більше 10 хвилин. Потім поїхали до Польщі, бо там у них був друг сім’ї. Вони прожили з ним пару днів. У своїй маленькій квартирі у Варшаві він прийняв кілька сімей з дітьми. Усі втомилися після довгої подорожі, тому відпочили й подумали, куди йти далі. Але найбільше всі хотіли повернутися додому.

Тоді Вікторія та її родина знайшли волонтерів, які запропонували їм допомогти поїхати до Швеції. Пообіцяли організувати поромну переправу з Гдині. Сім'я погодилася. Спочатку вони жили в гуртожитку в Migrationsverket. Тоді вони були змушені відправитися в Стора Екеберг. Погані умови та проблеми з харчуванням змусили Вікторію самостійно шукати житло. Так вона знайшла шведів для України і квартиру в Мальме для своєї родини. Разом із господарями домовилися, що сім’я може проживати три місяці безкоштовно. «Для мене та моєї родини проект «Шведи для України» став порятунком», – каже Вікторія. Зараз донька Вікторія ходить до школи, а син – у садок. Вони з чоловіком шукають роботу. А у всієї родини є дім і надія на майбутнє.